Успішні виступи танцюристів-юніорів Ірини Підгайної та Артема Коваля стали в українському фігурному катанні чи не найяскравішою подією року, що минає. За неповний сезон чотири перемоги та два «срібла» на міжнародній арені, вихід до фіналу юніорського Гран прі і четверте місце у змаганнях кращих юніорів світу – чудова історія для вітчизняного спорту.
16-річна Ірина Підгайна та 20-річний Артем Коваль розпочинали спортивну кар’єру у відомій одеській СДЮСШОР «Крижинка» під керівництвом Олени Онищенко. Наразі фігуристи тренуються у Відні (Австрія) у харківської тренерки Галини Чурілової. Ірина представляє тепер Харківську школу вищої майстерності, Артем – Харківський центр підготовки із зимових видів спорту. З талановитим дуетом також працюють відомі українські танцюристи, нині – тренери та хореографи Олександра Назарова та Максим Нікітін.
В інтерв’ю для сайту УФФК Ірина та Артем оцінили свої виступи в першій половині сезону, розповіли про програми, нові образи та експерименти зі стилем катання, пояснили, чому відчувають «змішані емоції» після фіналу ЮГП, а також висловили впевненість у перемозі України над російськими агресорами.
– У нинішньому сезоні ви здійснили досить потужний ривок в плані катання та результатів. Що, на вашу думку, сприяло цьому?
Артем: Ми справді гарно стартували в цьому сезоні і раді, що вдається не втрачати темп. Цим завдячуємо нашим тренерам – Галині Володимирівні Чуріловій, Максиму Нікітіну та Олександрі Назаровій, які багато працюють з нами, удосконалюють наше катання, постановки програм.
Ірина: Ми довго йшли до цього. Минулий сезон був важким, довелося пережити і злети, і падіння…З іншого боку, мене особисто це мотивувало більше працювати, щоб повернутися в новий сезон сильнішою.
– За вашими власними відчуттями, у чому ви найбільше додали?
Артем: Передусім у швидкості, володінні ковзаном, впевненіше почуваємося і в інших напрямах. Загалом ми справді стали кататися значно краще, ніж це було в минулому сезоні.
Ірина: Є відчуття іншого рівня катання. Згодна, що маємо прогрес у швидкості, а також набагато технічніше виконуємо елементи.
– Які емоції після фіналу ЮГП? Вважаєте свій четвертий результат успіхом чи, можливо, розраховували на більше?
Артем: Емоції змішані…Безумовно, ми задоволені, що змогли представити нашу країну на змаганнях такого рівня. Публіка була неймовірна, під час виступу нас просто переповнювали емоції! Зізнаюся, я вперше відчув таку нереальну атмосферу. Проте результат був для нас несподівано низьким, я маю на увазі оцінки, тому що ми розраховували отримати набагато більші бали.
Ірина: Звісно, завжди очікуєш більшого… Але ми зробили свої 100%, а далі від нас нічого не залежало. Зрештою, ми здобули досвід.
– Які ще уроки винесли з цього старту?
Артем: Тільки те, що треба більше працювати і ще більше приділяти увагу всім нюансам програм, навіть тим, які здаються дрібницями. Ну і, звичайно, постійно вдосконалюватися.
Ірина: Для себе я зрозуміла, що дуже люблю цей спорт і готова боротися до кінця,щоб показати весь свій потенціал.
– У ваших програмах цікава яскрава музика ( РТ-Джеймс Браун, ДТ – Дімаш Кудайберген та Дженіфер Томас). Розкажіть, будь ласка, як відбувався процес обрання музики, постановки танців.
Ірина: Це спільна робота з нашими тренерами. Ми проектували програми всі разом.
Артем: Авторами ідей були наші хореографи Максим Нікітін та Олександра Назарова, вони запропонували ці варіанти і нам все дуже сподобалося. Щодо власне процесу, то з музикою для довільного танцю було більш-менш просто і швидко. Ми перебирали багато рішень, але вони ніяк не зʼєднувалися в одне ціле. І от в якийсь момент Саша (Назарова) запропонувала варіант з музикою “sos d’un terrien en détresse”. Ми почали шукати,чия версія нам підходить більше і, зрештою, обрали Дімаша.
– Чим він вас привабив?
Артем: Передусім виконанням, його вокал неперевершений. Також мені сподобався музичний супровід.
Ірина: У Дімаша дуже потужний голос, у мене від нього йшли мурахи по шкірі…Коли я його почула, відразу зрозуміла, що це буде ідеальним варіантом для нас.
– Які історії ви розповідаєте на льоду?
Артем: У довільному танці в мене образ людини, яка розуміє, що їй залишилось жити недовго. Іра ж уособлює надію на одужання, вона завжди поряд. Але у фіналі все-таки настає смерть…Ми намагаємося катати цю програму так, щоб кожна людина змогла знайти в ній свій сенс.
Ірина: Обидві програми нам дуже пасують, вони підкреслюють наші характери та найкращі сторони.
– Ви прихильники одного стилю в танцях, чи вважаєте, що треба пробувати інші?
Артем: Я гадаю, що варто пробувати себе в різних стилях, щоб знайти найбільш оптимальний. Великі майстри здебільшого катають щось одне упродовж багатьох років, тобто те, що для них комфортно і де вони виглядають гармонійно. Щодо нас, то ми ще не обрали свій стиль і поки експериментуємо.
Ірина: Я переконана, що треба «приміряти» різні стилі, виявляти різні емоції в програмах. Ми ж ті самі актори, тільки не на сцені, а на льоду.
– Як вам працюється з одними з найтитулованіших в Україні танцюристів – Назаровою та Нікітіним, чого ви навчилися у них?
Артем: З Максимом та Сашею працювати дуже круто! Вони надзвичайно позитивні та креативні!
Ірина: У них стільки досвіду! Приємно, що Максим та Саша діляться з нами своїми «секретами». Крім того, вони підтримують нас, за що ми їм дуже вдячні.
– Зараз, після фіналу ЮГП, на чому фокусуєтеся на тренуваннях?
Артем: Наразі ми на шоу в Литві, після чого повернемося до Відня і почнемо готуватися до наступного старту. Льоду нам вистачає, будемо продовжувати працювати над програмами та елементами.
– У вас є улюблені елементи? Що найкраще вдається?
Артем: Твізли. Майже на всіх стартах нам вдається їх зробити добре та отримати високі плюси від суддів.
Ірина: Твізли. Це мій найулюбленіший елемент. І ще – підтримки.
– Вам вистачає свободи у виконанні елементів, чи хотілося б щось змінити у правилах?
Артем: З таким параметром як свобода все добре, не бачу сенсу щось змінювати в правилах. Єдине, було б добре, якби ISU випускала ці правила набагато раніше і одразу в фінальному варіанті.
– У вас багато друзів у фігурному катанні?
Артем: Досить багато, причому по всьому світу.
Ірина: У мене всі друзі – з фігурного катання.
– Чи вдається постійно стежити за подіями в Україні?
Артем: Все, що відбувається в нашій країні ми пропускаємо через себе і переживаємо разом з усіма людьми.
Ірина: Для мене життя розділилось на «до» і «після» (російського вторгнення). Мені боляче за нашу країну та людей, мої тато та брат в Україні і я дуже сумую за ними. Але я вірю, що все буде добре! Я дуже хочу щоб люди також у це вірили!
