Настанови

НАСТАНОВИ  ДЛЯ  ЧЛЕНІВ УКРАЇНСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ФІГУРНОГО КАТАННЯ НА КОВЗАНАХ

Зміст

1. Національно-патріотичне виховання – що це таке?…………………………………………………………..1
2. Що таке українська громадянська ідентичність?………………………………………………….…………..2
3. Національні цінності………………………….……………………………………….……….………3
4. Державні символи України……………………………………………………………..……………..3
5. Правила поведінки членів Федерації………………..……………………………………………….4
6. Інформаційні матеріали……………………………………………………………………………….8

Національно-патріотичне виховання – що це таке?

 Національно-патріотичне виховання – це комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій та інших інститутів громадянського суспільства, сім’ї, закладів освіти, інших соціальних інститутів щодо формування патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави.

Найважливішим пріоритетом національно-патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення особистості до українського народу, держави, нації.

В Україні національно-патріотичне виховання є пріоритетним напрямом діяльності держави та суспільства щодо розвитку громадянської (національної) ідентичності на основі суспільно-державних (національних) цінностей (самобутність, воля, соборність, гідність), усвідомлення громадянського обов’язку та зміцнення якостей патріота України як світоглядного чинника, спрямованого на розвиток успішної країни та забезпечення власного благополуччя в ній, сповідування європейських цінностей, готовності до виконання обов’язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України.

Здійснення системного національно-патріотичного виховання є однією з головних складових національної безпеки України.

Національно-патріотичне виховання включає в себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти, охоплює своїм впливом усі покоління, пронизує всі сторони життя: соціальну-економічну, політичну, духовну, правову, педагогічну, спирається на освіту, культуру, науку, історію, державу, право.

В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, формування патріотизму та утвердження суспільно-державних (національних) цінностей (самобутність, воля, соборність, гідність).

Основними складовими національно-патріотичного виховання є громадянсько-патріотичне, військово-патріотичне, духовно-моральне виховання.

Формування ціннісних орієнтирів та української громадянської ідентичності здійснюється на прикладах героїчної боротьби українського народу за самовизначення і творення власної держави, ідеалів свободи, соборності та державності, успадкованих, зокрема, від княжої доби, українських козаків, Українських Січових Стрільців, армій Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, учасників антибільшовицьких селянських повстань, загонів Карпатської Січі, Української повстанської армії, українців-повстанців у сталінських концтаборах, учасників дисидентського руху в Україні. Також національно-патріотичне виховання здійснюється на прикладах мужності та героїзму учасників революційних подій у Україні у 2004, 2013 – 2014 роках, учасників антитерористичної операції та операції об’єднаних сил у Донецькій та Луганській областях.

У національно-патріотичному вихованні важливо використовувати і виховний потенціал, пов’язаний із героїзмом українців, які боролися в арміях держав-учасників Антигітлерівської коаліції та в рухах опору нацистській Німеччині та її союзникам під час Другої світової війни 1939 – 1945 років, учасників міжнародних операцій з підтримки миру і безпеки.

Також одним із важливих чинників національно-патріотичного виховання є шанобливе ставлення до пам’яті про жертв комуністичного та інших тоталітарних режимів в Україні, зокрема жертв Голодомору, політичних репресій і депортацій.

Водночас важливою складовою національно-патріотичного виховання є поширення інформації про досягнення наших співвітчизників та їх внесок у скарбницю світової цивілізації, зокрема у сферах освіти, науки, культури, мистецтва, спорту, висвітлення позитивного вкладу представників етнокультурних меншин України та громадян інших країн у боротьбу за державну незалежність і територіальну цілісність України, процес державотворення, українську наукову, духовно-культурну спадщину.

Що таке українська громадянська ідентичність?

 Громадянська ідентичність – це стійке уявлення особистості про приналежність до спільноти громадян України, усвідомлення себе членом громадянського суспільства.

Навіщо формувати громадянську ідентичність?

 З метою досягнення національної єдності та консолідації суспільства шляхом подолання як об’єктивних, так і штучних суперечностей соціокультурного, мовного, міжрегіонального та регіонального характеру на основі додержання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина.

Основні завдання під час формування громадянської ідентичності:

1) формування активної громадянської позиції, утвердження національної ідентичності громадян на основі духовних цінностей українського народу, національної самобутності;

2) збереження української національної ідентичності, зокрема у закордонних українців;

3) розвиток національної самосвідомості, любові до свого народу, що виявляється у діяльності на благо народу, сприянні утвердженню України як незалежної, правової, демократичної, суверенної держави;

4) формування, утвердження та розвиток оборонної свідомості та громадянської стійкості;

5) формування готовності до захисту національних інтересів, державної незалежності і територіальної цілісності України;

6) утвердження у громадян суспільно-державних цінностей;

7) усунення впливів держави-агресора в інформаційній, освітній, культурній сферах України;

8) активна діяльність інститутів громадянського суспільства у сфері національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання.

 Національні цінності

 У системі координат країн світу національні цінності України – це те, що дозволяє  бути суб’єктами в системі світової політики, досягти успіху у цивілізаційному просторі та є  підґрунтям націєтворення.

Дотримання національних цінностей дозволяє народу не лише відчувати себе українським, але й гордитися цим у міжнародному співтоваристві.

Беручи до увагу кращу міжнародну практику, а також події останніх років, історичний досвід України, історію її боротьби на незалежність і державність, національними (суспільно-державницькими) цінностями в нашій країні слід вважати: самобутність, соборність, волю, гідність.

Самобутність – це національна неповторність, оригінальність, яка проявляється окремою особистістю чи групою в ментально обумовленому художньо-мистецькому світосприйнятті, прагненнях, національно прийнятних способах спілкування, діяльності, поведінки. Самобутність українського народу детермінується його історією, культурою й,  насамперед, українською мовою.

Соборність – це єдність, неподільність усіх територій держави, що передбачає спільну відповідальність і взаємне духовне збагачення та розвиток. Це також єдність усіх громадян України незалежно від їхнього етнічного походження. Соборність невіддільна від досягнення реальної державності, забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, побудови процвітаючої демократичної національної держави.

Воля – це здатність, намір або кероване намагання, сильне прагнення досягти мети; рішучість і сила особистості владно завершити справу; самоконтроль і незалежність, свобода дій. Це дар досягати цілей за будь-яких перешкод; основа українського характеру, ознаками якого є енергійність й ініціативність. Відбитком волі українців є героїка боротьби за незалежність.

Гідність – результат самоповаги, що викликає повагу інших народів, це відстоювання своїх духовно-моральних і державницьких позицій; усвідомлення власної ваги й громадянського обов’язку в міжнародному співтоваристві. Нині гідність  українського народу проявляється також у прагненні подолати корупцію, спрямованості до демократії, намаганні знищити національну меншовартість, мінімізації тоталітарного спадку.

Державні символи України

Державний прапор України

Кольори Державного прапора України – синій і жовтий. З давніх-давен українська земля була хліборобським краєм. Синє море або небо над золотою нивою – зміст, який нині вкладають у кольори Державного прапора України. Державний прапор України не є   «жовто-синій» чи «жовто-блакитний», оскільки за правилами геральдики кольори «читаються» згори донизу. До Державного прапора України виявляють пошану, схиляючи голову чи вклоняючись, а часом і стають на одне коліно. Військові віддають прапорові честь.

Державний Герб України

Державний Гімн України

Державний Гімн України – один з головних державних символів України поряд з прапором і гербом. Державним Гімном є перший куплет та приспів пісні «Ще не вмерла України і слава, і воля», слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Офіційно його музичну редакцію ухвалила Верховна Рада України 15 січня 1992 року; слова                        Гімну затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року.

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

 Правила поведінки працівників штатної команди

 Під час надання офіційних коментарів/інтерв’ю журналістам висвітлювати інформацію державною мовою.

1. Під час урочистого відкриття заходів, змагань забезпечити виконання Державного Гімну України.
2. Члени Федерації зобов’язані поважати та гідно ставитися до державних символів під час проведення урочистих заходів та офіційних церемоній.
3. У разі використання музичного супроводу під час проведення показових виступів, змагань використовувати словесно-музичні твори, виконані державною мовою та/або іноземними мовами, які є офіційними мовами країн Європейського Союзу, забороняється використання музичного супроводу виконавцями держави-агресора відповідно до Указу Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
4. Забороняється під час змагань, виступів використовувати аудіовізуальні твори, символіку, пам’ятні знаки, зображення гасел комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
5. Забороняється участь членів Федерації у спільних заходах (прес-конференціях) з особами, які підтримують дії держави-агресора та окупацію державою-агресором території України, публічно декларують прихильність до антиукраїнської пропаганди з боку країни-агресора і підконтрольних їй ЗМІ чи в інший спосіб протидіють консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.
6. Забороняється членам федерації брати участь у спільних заходах (прес-конференції, фотосесії, рекламні акції тощо) із представниками російської федерації – державою-агресором.
7. У разі публічних заяв щодо підтримки політики російської федерації – держави-агресора Федерація має право виключити із складу з такого члена.

Вживайте правильно!

Термінологічний словник

1. Агресія – застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканості або політичної незалежності іншої держави, або в будь-який інший спосіб, несумісний із Статутом Організації Об’єднаних Націй (Резолюція 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї від 14 грудня 1974 року). Відповідно до Закону України «Про оборону України» збройна агресія – застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
2. Антитерористична операція – комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності (Закон України «Про внесення змін до законів України щодо боротьби з тероризмом»).

АТО завершилась із початком Операції Об’єднаних сил, тому вживання цього терміну щодо подій, які відбулись після 30 квітня 2018 року, є некоректним. АТО – один із форматів ведення війни Україною проти російської агресії.

3. Внутрішньо переміщена особа – громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру (Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»).
4. Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (Закон України «Про оборону України»).
5. Держава-агресор російська федерація (зі Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором від 27 січня 2015 року).
6. Державний суверенітет України проголошено Декларацією про державний суверенітет

України від 16 липня 1990 року як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її  території  та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

7. Лінія зіткнення – умовне розмежування між тимчасово неконтрольованою територією та контрольованою територією.
8. Окупація – тимчасове зайняття збройними силами воюючої сторони у міжнародному конфлікті території ворога у період ведення бойових дій.

Анексія – примусове набуття (приєднання) території однією державою за рахунок іншої держави. Таке набуття (приєднання) передбачає здійснення окупації відповідної території та чіткий намір здійснювати таку окупацію постійно (corpus et animus). У сучасному міжнародному праві анексія не розглядається як законний спосіб набуття території, оскільки є порушенням заборони або загрози застосування сили. На відміну від прагнення держави відмовитися від території, анексія виникає, коли «приймаюча» держава заявляє, що тепер вона володіє цією територією. Анексія зазвичай відбувається слідом за військовою окупацією території, коли окупант вирішує зміцнити свій фізичний контроль шляхом набуття законного права. Анексія території є адміністративною дією, пов’язаною із завоюванням. Випадки анексії у сучасній практиці не є типовими і зазвичай розглядаються як незаконні.

9. Окупована територія – територія, яка фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції (IV Конвенція про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі, підписана в Гаазі 18 жовтня 1907 року, для України набрала чинності 24 серпня 1991 року). Тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль (Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»). Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є територією, тимчасово окупованою Російською Федерацією (Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй «Стан справ у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190). Тимчасово окупована територія України є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України (Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
10. Операція Об’єднаних сил – операція із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації на території Донецької та Луганської областей. ООС розпочалася із завершенням Антитерористичної операції, тому це поняття слід вживати для означення подій, які відбулися/відбуваються після 30 квітня 2018 року. ООС – один із форматів ведення війни Україною проти російської агресії.
11. Тимчасово неконтрольована територія – територія, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (із Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2017 року).
12. Цілісність території визначено у Декларації про державний суверенітет України.
    У статті V «Територіальне верховенство» йдеться, що Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди. Українська РСР самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій Республіки та порядок утворення національно-адміністративних одиниць. Стаття 2 Конституції України визначає, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

    Інформаційні матеріали Українського інституту національної пам’яті